Cьогодні

СВЯТІ ТИМОТЕЙ І МАВРА

Жорстокі накази імператора Діоклетіана про переслідування християн виконувавз особливою суворістю царський префект Тебаїди уВерхньому Єгипті. Між ув'язненими християнамибули Тимотей і Мавра, молоде подружжя, що двадцятьднів перед тим повінчалося.

Тимотей був церковним читцем у тебаїдському містечку Пенапеї.Префект домагався, щоб Тимотей приніс св. книги наспалення. Він відмовився, защо припікали його розпеченим залізом і мучилиіншими способами. Однак Тимотея ні не залякали, ніне зламали: він далі залишився вірний Христові.

Побачивши постійність Тимотея у вірі, префект наказавпривести на суд Мавру, яка мала тоді тільки 15 літ. На наказпрефекта їй дали гроші, щоб вона спробувала намовити свогочоловіка принести поганським божкам жертви. Мавра небула свідомою християнкою, тому виконала наказ префектата почала вмовляти Тимотея виконати його бажання. Однаквін не тільки не послухався жінки, але ще й нагадав їй, щобвона очистила свою душу від гріхів прилюдним визнаннямсвоєї віри в Христа. Мавра опам'яталася і тут же почалапрославляти Ісуса Христа, а префектові робити докори, щовін сріблом хотів погубити її душу. Розгніваний префектнаказав Мавру жорстоко мучити, а потім розп'яти її йчоловіка на хрестах, навпроти один одного. Св. Тимотей іМавра здобули мученицький вінець 305 року.

СВЯТИЙ ТЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ

Цього дня наша Церквавшановує пам'ять св. Теодосія — засновника українського чернецтва.Чому саме Теодосія названо основоположникомукраїнського монашого життя, чи не був ним св. Антоній? Певно тому, що св. Антоній, хоч і приніс в Українузі святої гори Атос (Греція) чернечий спосіб життя, тасам жив не спільним, а самітним життям. Він волів радшебути на самоті, про що сам сказав: "Я звик жити навідлюдді". Тому, як назбиралось біля нього більшеченців (близько 12), він призначив їм настоятеля Варлаама, а сам пішов у гори, де викопав собі печеру, в якійвів подвижницьке життя. Коли князь Ізяслав покликавВарлаама на ігумена монастиря при церкві св. Димитрія вКиєві, то печерська братія просила св. Антонія призначитиїм нового ігумена. Святий вказав на покірного ченця Теодосія.Всі монахи радо схвалили цей вибір, бо Теодосій був насправдіправедним, покірним, працьовитим і братолюбивим.

З вибором Теодосія на ігумена в Русі-Україні розпочавсяновий устрій чернечого життя, подібний до того, якийзапочаткував у Каппадокії св. Василій Великий ще в IVстолітті. Для цього Святого взірцем стала перша громадахристиян, "у яких було одне серце й одна душа"; спільнамолитва, праця та один над усіма настоятель.

Св. Василій підкреслював суспільні потреби людськоїприроди. У повчаннях для своїх монахів він наголошує, що"ніхто не є самодостатнім для себе самого". За св. Василієм,чернець — не сам для себе, він також і для ближніх, народуй Церкви".

Св. Василій вніс у монастир родинний дух, а характерноюрисою ченців стала взаємна любов.Такий монаший устрій сподобався св. Теодорові Студиту(760—826), який став ченцем на 22 році життя. У 799 роціприбув Теодор зі своїми ченцями до Царгорода, де взяв усвій провід "Студіон" (монастир), що його збудував 463 рокуримський консул Іван Студій. Тут, у Студіоні, кількістьченців зросла до тисячі. Теодор, захоплений прикладом св.Василія Великого, на основі його Правил написав Типікон,яким упорядкував спільне життя для своїх ченців, залучаючиреорганізоване монашество до активного служіння Церкві йсуспільству. Студійські монастирі в Царгороді та інших містахстали центрами освіти, культури й виховання молоді; заборолом св. Церкви у боротьбі проти різноманітних єресей.

Теодор Студит, як вважають деякі історики, може й незалишив по собі писаного уставу, і навіть "Гіпотіпозис", тобтоНарис порядку Студитського монастиря, що його приписуютьсв. Теодорові, міг бути написаний одним з ченців уже післяйого смерті. Саме цей Студитський устав застосував під кінецьX сторіччя св. Атанасій на Атонській горі; там з ним, мабуть,ознайомився і приніс його на Русь-Україну св. АнтонійПечерський.

Теодосій, вводячи устав св. Василія таким, яким він бувпристосованим у Царгороді, в Студіонському монастирі, дещозмінив його відповідно до обставин життя на Русі: так посталинові, своєрідні правила чернечого життя під назвою "УставТеодосія Печерського".Так св. Теодосій став засновником чернечого життя нанаших землях, а Печерський монастир — зразком монашогожиття, завоювавши почесну назву "Мати руськихмонастирів".

Св. Теодосій Печерський народився близько 1008 року вродині княжого службовця у Василеві, поблизу Києва. Своїдитячі й молодечі літа провів у Курську, куди переїхализгодом його батьки.

Хлопець уже змалку відзначався великою побожністю.У школі поводився бездоганно: був слухняний і пильний,чемний та лагідний. Бистротою свого розуму дивував усіх.Щодня ходив до церкви на богослужіння та читав священнікниги. Найбільше його захоплював Ісус Христос — БожийСин, що зійшов на землю, аби людей спрямувати до неба.Любив він слухати оповідання про Святих та ченців. Юнакставав щораз побожнішим і все частіше бажав цілковитопосвятити себе Богові, хоч цьому дуже противилась йогомати: вона мріяла про світську кар'єру для сина.Коли Теодосієві було 14 років, помер його батько.Найбільшою потіхою хлопця в тому горі була молитва. Вінмолився щодня й щоночі, одягався вбого і, як тільки міг,допомагав бідним.

Мати, побачивши, що Теодосій уникає світських розваг,не хоче одягатися в дорогий одяг, часто ходить до церкви,працює разом зі слугами, все, що має при собі, роздає бідним,сварила, навіть била його. Праведний юнак зносив усе цетерпеливо та ще більше молився, зокрема — за свою матір.Потайки думав над тим, як би посвятити своє життяцілковито Богові.

Довідавшись, що паломники збираються в дорогу доСвятої Землі, Теодосій вирушив з ними. Але мати наздогналайого і, привівши назад додому, сильно побила, зв'язала йомуноги та замкнула в темній кімнаті. Хлопчина зніс цю каруспокійно й терпеливо. І недаремно, бо своєю лагідністюзворушив серце матері, яка скоро звільнила його з домашньоїневолі, тільки просила більше нікуди з дому не тікати.З того часу юнак почав ще частіше ходити до церкви.Дізнавшись, що в деяких церквах бракує проскурок (хлібадля святої Літургії), почав сам їх виготовляти. Він моловмуку на жорнах, випікав проскурки та доставляв їх доцеркви. Але й за це мати йому дошкуляла. Тому хлопецьзнову покинув дім і пішов у світ. Один священик радо йогоприйняв і у себе примістив. Шляхетний хлопчина стараннодопомагав священикові: співав й читав у церкві під часбогослужінь; випікав проскурки. Та й тут мати його знайшлаі з гнівом та побоями вернула додому, наказавши: "Не смієшйти від мене: якщо ж кудись підеш, а я тебе знайду, топриведу назад в оковах!" Юнак лише молив Господа Бога ікожного дня відвідував церкву.

Управитель міста Курська, довідавшись про нелюдськуповедінку матері щодо Теодосія, взяв його під свою опіку. Апізнавши його сумирність і слухняність, дуже полюбив йогоі дозволив йому проживати біля церкви, давши гарний одяг."І ходив він у ньому кілька днів, — написано в Патерику, —та немов якийсь тягар носив на собі, так йому було в ньомунезручно. Тож зняв його з себе і віддав бідному, а самзодягнувся просто й убого. Посадник, побачивши, що вінтак ходить, подарував йому інший одяг, кращий від першого.Але він і цей скинув та віддав іншому; і робив так багаторазів. Люди, довідавшись про це, ще більше юнака полюбили,подивляючи його смиренність".

Ще так зазначено про молодого Теодосія в ПечерськомуПатерикові: "Пішов він одного разу до коваля, замовив унього залізний обруч і опоясав себе ним, як це роблятьпустинники і подвижники — з любові до Бога й за свої талюдські гріхи. А що залізо було тісне, то вгризалося в йоготіло. Та він не звертав на це уваги, немовби це не спричинювало йому жодного болю. Коли ж прийшло свято, управительміста запросив до себе всіх міських вельмож, а Теодосіяпопросив пригощати й прислуговувати їм. Мати примусилаТеодосія вбратися святково. Коли він почав одягатися вчистий одяг, вона побачила на його сорочці кров. Приглянувшись пильніше, зрозуміла, що та кров походить від тієїзалізяки. Розлютилась на нього, розірвала на ньому сорочкуй, б'ючи, зняла з бедер залізо. А блаженний Теодосій, немовбинічого не сталось, спокійно зодягнувшись, пішов слугуватина бенкет".

Теодосій залюбки читав духовні книжки, передусім СвятеЄвангеліє. Там він і вичитав слова Христа Господа: "Хто незалишить батька і матір та не піде за мною, той недостойниймене", і: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і яоблегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене,бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшудушам вашим" (Мт 11:28—29). "На ці слова богонадхненийТеодосій розгорівся божественною любов'ю, — зазначено вПатерику, — весь час думав, як і де постригтися в ченці тасховатися від своєї матері. З Божого Провидіння, одного дняйого мати виїхала на село й там мала пробути довгий час.Тоді блаженний, зрадівши та молячись Богові, потайкизалишив свій дім, не взявши з собою нічого, крім одежини йкуска хліба на прожиток, та й вирушив у дорогу до Києва,бо чув про тамтешні монастирі. Але, не знаючи дороги, просивБога знайти йому якогось попутника, що вивів би його нашлях його бажань. І з Божого Провидіння сталося: дорогоюїхала велика купецька валка. Дізнавшись, що вона прямуєсаме до того міста, блаженний зрадів духом і прославив Бога,що вислухав бажання його серця, та пішов за ними здалеку,потай. А коли купці затримувалися у заїзді на нічліг, товін, наближаючись настільки, щоб не втрачати їх з ока, тежвідпочивав під Божою охороною. Так ішов він три тижні,аж поки не добрався до Києва.

У тому місті було чимало княжих монастирів. Теодосійобходив їх усіх, бажаючи стати ченцем. Там же не хотілиприйняти простого юнака, та ще й бідно вдягненого. А сталосьтак з Божої волі, щоб він дійшов на те місце, куди його Богз молодості покликав".

Теодосій довідався про св. Антонія в Берестові, тожподався до його печери. Зі сльозами благав він Святогоприйняти його до себе. Та Антоній мовив: "Сину, чи бачишцю печеру, невигідну і тісну? А ти ще молодий і, думаю, невитримаєш скорботи цього місця". А говорив він це,випробовуючи його, бо бачив пророчими очима, що цей юнакзгодом це місце розбудує і спорудить тут славний монастирдля багатьох ченців. Надхнений Богом Теодосій мовив:"Бачиш, чесний отче, Бог привів мене до твоєї святості ідоручив мені спастися з тобою; що скажеш робити — зроблю".Тоді відповів йому блаженний Антоній: "Благословенний Бог,сину, що укріпив тебе в такому задумі. Ось місце, — і,показавши йому темний і вузький куток у печері, додав, —проживай у ньому". Теодосій поклонився Святому й був дужерадий, що врешті осягнув те, про що так довго мріяв. Вінпоручив себе Богові та віддався під провід св. Антонія, якийвелів великому Никонові, що був пресвітером і випробуванимченцем, постригти Теодосія в монахи. Никон постриг тазодягнув його в чернечу рясу за князювання ЯрославаВолодимировича (1032 р.).

У Патерику сказано, що "Теодосій цілковито посвятивсяБогові й преподобному Антонієві, цілі ночі прославлявТворця, перемагаючи сонливість, практикуючи стриманість,виконував ручну роботу, щоденно пам'ятаючи слова псалма:"Споглянь, Господи, на моє горе і на труд мій, і відпусти всімої гріхи" (Пс 25:18). Всіма способами усмиряв він свій дух,а стриманістю, трудом і подвигами приборкував своє тілотак, що блаженний Антоній і великий Никон дивувалисяйого сумирності, покорі й великій молодечій доброчесності,витривалості та відвазі й за це дуже славили всемилостивогоБога".

А тим часом Теодосієва мати довго розшукувала сина всвоєму та у сусідньому містах, гірко плачучи за ним.Довідавшись, що він у Києві, прибула туди й віднайшла йогов Антонієвій печері. Побачивши сина в грубому одязі, відчернечих подвигів змарнілого обличчям й тілом, гіркозаплакала та просила його вернутися додому, бо вона безнього не може жити. "Ходи, дитино, — казала вона, — щобуде потрібно для спасіння твоєї душі, — робитимеш у своємудомі..." Але Теодосій відповів: "Мамо, якщо мене любиш ібажаєш деколи мене бачити, то переселися в це місто, вступив один із жіночих монастирів, пострижися в черниці й,приходячи сюди, будеш мене бачити, а разом з тим спасеші свою душу. Якщо ж так не вчиниш, то кажу тобі правду,що вже більше не побачиш мого обличчя". Мати спочаткуне хотіла цього й слухати. Та коли Теодосій почав гарячемолити Бога за її спасіння, вона по кількох днях справдівирішила посвятити своє життя Господеві і вступила в Києвідо жіночого монастиря св. отця Миколая. Так молитва синазм'якшила тверде серце матері й освятила її душу. Прожившив монастирі ще кілька років, вона в глибокій старостіспокійно й свято впокоїлась у Господі.

Коли Теодосій став ченцем, за якийсь час його буловисвячено на диякона, а незабаром і на священика. А коликнязь Ізяслав призначив Варлаама (першого ігумена Печерського монастиря) настоятелем новозаснованого монастирясв. Димитрія в Києві (пізнішого Михайлівського золотоверхого монастиря), Антоній оголосив преподобного Теодосіяігуменом Печерського монастиря, бо він був дійсно зразковимченцем. Ось що записано про печерських ченців і Теодосія вПечерському Патерикові."Багато людей не знало їхнього щоденного життя. Аскільки витерпіли вони там скорбот і печалі через тісноту, —це відомо лише єдиному Богові, бо людськими устами годіце висловити. Та й отець наш Теодосій, сумирний іпослушний духом, усе те зносив: і труди, і подвиги, і праціфізичні; хоча був ніжної статури та помагав усім: служив,носив воду і дрова з лісу. А кожної ночі стояв на Божомуславослов'ї. Часом же, коли братія відпочивала, блаженнийбрав розподілене на всіх збіжжя і сам молов його. А колибуло багато мушви й комарів, виходив уночі з печери і,скинувши з себе одяг до пояса, сідав і пряв вовну, співаючипсалтир Давида. Все його тіло вкривалося комарами тамушвою, а отець наш Теодосій сидів нерухомо, не встаючизі свого місця, доки не наставав час Утрені. Тоді йшов доцеркви й перебував там непорушно; не розсіваючись умом,виконував божественне славослов'я. Потім же, останній зусіх, виходив з церкви. Всі його дуже любили й подивлялийого сумирність та покору".

А про ігуменство Теодосія у Патерику читаємо:"Після того, як блаженний Варлаам, будучи настоятелембратії в печері, з княжого веління був покликаний у монастирсв. мученика Димитрія і там поставлений ігуменом, печерськабратія, за згодою всіх, зібралася й вибрала собі ігуменомблаженного Теодосія, що впорядкував чернече життя, добрезнаючи Божі заповіді. І хоч отець наш Теодосій прийнявнастоятельство, та не змінив свого смирення й способу життя,пам'ятаючи про Господні слова: "Як хтось хотів би у васбути великий, нехай буде вам слуга" (Мт 20:26). Тому й вважав він себе нижчим від усіх, даючи своєю поведінкою приклад усім: першим виходив до праці та передував у чині святоїЛітургії. І процвітало, зростало те місце молитвою праведника, бо сказано, що "Праведник квітнутиме, немов пальма;він виженеться вгору, мов кедр ливанський (Пс 92:13).

І хоч місце було невигідне, тісне та ще й до того вбоге,число братії збільшувалось, і церква вже стала замала назібрання для всіх. Преподобний отець Теодосій ніколи цимне журився, а завжди потішав своїх ченців і вчив їх не дбатипро тілесне, пригадуючи їм Господнє слово: "Не турбуйтеся,промовляючи: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?Про все те побиваються погани. Отець же наш небесний знає,що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже тайого справедливість, а все те вам докладеться" (Мт 6:31—33). І Бог посилав йому, і не скупо, все, що було потрібне".

Оскільки життя києво-печерських ченців мало пустельницький характер і не відповідало ідеалові спільного життя:кількість ченців щораз зростала, а місця в печерах ставалодедалі менше, ігумен Теодосій вирішив здійснити важливізміни в своїй спільноті. Він побудував новий монастир івпровадив спільний спосіб життя.

Вже за ігумена Варлаама було споруджено невеличкуцеркву над печерами для ченців. Коли ж вона стала замала,"знайшов тоді Теодосій вільне місце поблизу печери наспорудження монастиря, — пише чернець Нестор, —забагатів Божою благодаттю, озброївся вірою й надією тапочав трудитися над тим, щоб заселити його". За благословенням св. Антонія, Божою поміччю й допомогою князівСвятослава й Ізяслава, він незабаром побудував великиймонастир і розпочав будову просторої церкви на честьПресвятої Богородиці. До нового монастиря переселився збратією 1062 року.

Теодосій, вирішивши впровадити спільний спосібчернечого життя, послав брата Михайла в Царгород, деперебував колишній печерський чернець Єфрем, щобпереписати й принести до Києва Студитський устав.

Пристосувавши цей устав до своєї держави, Теодосійнаказав пильно зберігати всі його правила. І сам він жив заправилами оновленого чернечого життя. Його прикладзахоплював інших ченців. Хто нехтував правилами, тойвідбував покути, часом дуже суворі. Невиправних ченців змонастиря виганяли.

Така дисципліна монастирського життя не тільки невідстрашувала богобоязних юнаків, а, навпаки, вабила їх:кількість ченців у Києво-Печерській лаврі росла. ІгуменТеодосій був ніби запашним кадилом, милим Богові, запахчеснот якого поширювався на всю околицю: він завждипроявляв душевну радість, спокій сумління; серце його буловільним від мотузки земних благ. Він навчав більшеприкладом свого життя, ніж словом.

Нікого, хто бажав стати монахом, Теодосій не відкидав:ні вбогого, ні багатого, але з усією щирістю приймав усіх, боколи він, бажаючи стати ченцем, обходив у Києві всімонастирі, то ніхто не хотів його прийняти... Тому зустрічаврадо всіх, але не кожного постригав. Казав спочатку ходитиу своєму одязі, доки не звикнуть до монастирського порядку;аж потім зодягав їх у чернече вбрання, випробовуючи їх увсіх служіннях. Щойно тоді, постригти, давав їм мантії,поки, ставши ченцями, не проявлять випробуваного чистогожиття; і лише після того накладав на них каптури.

Теодосій, як найкращий батько, дбав про своїх духовнихсинів. А що лежить на серці батька, як не добро дітей? Ігуменбажав, щоб кожний чернець увійшов у приязнь з Богом.Коли хтось молився, Теодосій прославляв за нього Бога. Колиж двоє чи троє, зійшовшись разом, розмовляли про пусте,то, "стукнувши рукою в двері, відходив, даючи їм знати просвій прихід". Так записано в Патерику. Наступного днякликав їх до себе, "але не відразу їх звинувачував, а тількипритчами навчав їх, розмовляв з ними, бажаючи пізнатиїхні взаємини з Господом. І коли брат мав гарячу любов доБога, то скоро усвідомлював свою провину, падав навколішкиз поклоном і просив прощення. А як був це брат, опанованийлихим, і мав погане серце, то такий стояв і слухав, немовпро когось іншого йшла бесіда; виправдовував себе, докиблаженний Теодосій не оскаржив його і не покарав покутою".

Так Теодосій виховував своїх ченців, і молився за них доБога, просячи їх: "Молю вас, браття, потрудімся постом імолитвою, дбаймо про спасіння наших душ, відвернімосьвід наших злобних і лукавих шляхів: сваволі, злодійства,обмови, безділля, пустослів'я, сварок, пияцтва, обжерливості,ненависті. Цього всього, брати, уникаймо, цим гидуймо, незаплямлюймо цим своєї душі, але йдімо шляхом Господнім,який веде до життя; шукаймо Бога плачем і сльозами, постомі чуваннями, покорою і послухом, — щоб лише знайти йогомилість".

Отець Теодосій часто говорив до своїх духовних синів:"Не любім цього світу, але завжди пам'ятаймо слово Господнє:"Коли хтось не залишить свого батька й матір, жінку, дітита маєтки задля мене й Євангелія, той недостойний мене... Іхто своє життя зберігає, той його погубить; хто ж своє життяпогубить задля мене, той його знайде". Тому й ми, брати,покинувши світ, відречімся і того, що в ньому, та зненавидьмовсяку неправду, щоб не чинити чогось негідного; і неповертаймось до давніх наших гріхів, як собака до своєїблювотини... "Бо ніхто, що поклав руку на плуг і озираєтьсяназад, не здатний до Царства Божого" (Лк 9:62). Треба нам,ченцям, щоденно каятись за свої гріхи, бо покаяння — цеключ до Царства Небесного, без нього нікому туди не ступити;покаяння — це шлях, який веде до життя... Укріпім наньому наші ноги, бо на цьому шляху — сьогодні прикра,але наприкінці — радісна правда. Тому, брати, йдімо наподвиг, щоб приступити нам до всіх Божих благ та уникнутивсього того, що жде на недбайливих і нерозкаяних".

"Так святий настоятель чинив і навчав братію. А вона,немов земля, спрагла вологи, приймала його повчання іприносила Богові плоди своїх трудів: один у сто, другий ушістдесят, а інший у тридцять відсотків. І можна булопобачити на землі схожих до ангелів людей; а монастир стававподібний до неба, на якому блаженний наш Теодосій засяяв,немов сонце, своїми добрими ділами", — пише чернець Нестору Печерському Патерику.

Під час Великого Посту преподобний Теодосій мав звичайкожного року йти на самоту. Зі своєї, всім знаної, печериСвятий часто вставав уночі ("Бог же один охороняв його", —зауважує літописець) та виходив непомітно в самітнє місцеі, маючи там таємно приготовану печерку, перебував у нійаж до Квітної (Вербної) неділі у надзвичайних покутах,суворому пості й довгих молитвах з незліченними доземнимипоклонами. "І ніхто про це не знав", — зазначено в Патерику.В п'ятницю Квітної неділі повертався до своєї братії і післяВечірні навчав усіх та потішав у переддень радісного тасвітлого празника святої Христової Пасхи.

Під час Теодосієвого перебування у печері всесильнийГосподь, на знак особливої любові до нього і випробуванняйого віри, посилав йому ще й дошкульні терпіння відпекельного ворога — сатани, подібно як колись на св. АнтоніяВеликого (251—356), на якого диявол різними способаминападав, а одного разу побив аж до крові... Подібних напастейвід сатани, як свідчить Печерський Патерик, зазнав ісв. Теодосій, якому злі духи чинили в печері різні пакості,навіть поранили його. Але як Антонія, так і Теодосія Христоскріпив у силі і подавав з неба перемогу. "І хто ж не здивуєтьсянашому блаженному, — пише літописець Нестор, — який,проживаючи сам у темній печері, не побоявся полчищневидимих бісів, але хоробро перемагав їх, молячись іприкликаючи на допомогу Бога і Господа нашого ІсусаХриста". Одного разу, після Повечір'я, Святий присів собі,щоб відпочити, бо ніколи не лягав, а лишень сідав на стілецьі, поспавши трошки, знову вставав на нічну богослужбу тапоклони. Отож, як сидів він, почув у печері гуркіт відбісівського збіговиська, немовби вони їздили колісницями,били в барабани, трубили і так кричали, що аж печератряслася. Та св. Теодосій не схвилювався духом, не злякавсясерцем, а, перехрестившись, устав і на весь голос почавспівати псалми Давида, після чого біснування пекельних силприпинилось. Та коли він по молитві сів, знову почув великийгамір незліченних бісівських голосів. Тоді преподобний зновупідвівся та почав псалмоспіви, — і гамір притих. "Таке чинили йому біси багато днів і ночей, — написано в Патерику, —не даючи ні хвилини відпочинку, аж поки, за ласкою Христовою, не переміг він їх Божою перевагою; відтоді не насмілювались вони й наближатись до того місця, де блаженниймолився".

Але лихі духи робили пакості іншим ченцям, перешкоджаючи їхній праці. Наприклад, у храмі, де братія готувалапроскурки для святої Літургії, демони то розсипали муку,то виливали квас для приготування хлібів. Тоді старшийнад пекарями розповів ігуменові Теодосієві про ці бісівськібешкети. А він, "уповаючи на отриману над ними від Богавладу, — як написано в Патерику, — пішов увечері в цейхрам, там зачинився та перебув аж до Утрені, проказуючимолитви; від того часу біси вже не появлялися на тому місцій не завдавали шкоди".

Іншим разом один з братії, на ім'я Ларивон, оповів ченцевіНесторові (який і записав це), що лихі духи робили йому вкелії чимало пакостей. Коли він лише лягав на ліжко, цілазграя бісів, збігшись, хапали його за волосся і, поштовхуючи,волочили, а інші, піднявши стіну, казали: "Тягніть йогосюди, ми його тут задавимо стіною!" І так робили з нимщоночі. Не будучи в спромозі більше терпіти, пішов чернецьдо св. Теодосія, просячи перевести його з того місця в іншукелію. Та Святий відповів йому: "Ні, брате, щоб ненахвалялися злі біси, що вони тебе перемогли, та щоб невчинили тобі ще більше лиха й шкоди, взявши верх надтобою. Молися ревно, сину, в своїй келії до Бога, а Вінпобачить твоє терпіння, змилується і дасть тобі над нимиперемогу, тоді не посміють вони вже більше до тебеприступити". Чернець, однак, просив: "Благаю тебе, отче, ятаки не можу жити в цій келії..." Тоді блаженний перехрестивйого і сказав: "Іди в свою келію, відтепер лукаві біси незможуть робити тобі жодної шкоди, навіть не бачитимеш їхбільше". Чернець повірив, поклонився Святому й відійшов,усю ніч солодко проспавши в своїй келії. З того часу пекельнінахаби вже більше не наближались до цього монаха, прогнанімолитвами преподобного Теодосія.

Але не тільки ченцям біси чинили пакості; вони такожїхній скотині докучали, як про це згадує літописець Нестор.Прийшов одного разу з монастирського хутора чернецьдо Теодосія та й каже, що в хліві біси чинять худобі чималошкоди, не даючи їй навіть спокійно їсти. І хоч священикуже багато разів проказував там молитви й кропив свяченоюводою, та злих духів не прогнав. "Отець наш Теодосій, -пише літописець, — озброївся на них постом і молитвою, заГосподнім словом, яке каже: "Цей рід не можна нічимвигнати, як тільки молитвою і постом". Тоді прийшов нахутір, зайшов у той хлів, де біси облюбували собі притулок,замкнув двері і пробув там на молитві аж до Утрені. З тогочасу біси вже більше не з'являлися не лише на тому місці, ай у всьому селі нікому не чинили шкоди, бо завдяки молитвампреподобного отця Теодосія їх немовби якоюсь зброєю булопрогнано, а блаженний повернувся до монастиря славнимБожим воїном, перемігши злих духів, що наважилисяпакостити в його околицях".

І нам, християнам, часто дошкуляють злі духи, хоч їхми не бачимо й не відчуваємо. Однак вони існують, діють іперешкоджають нам, спокушаючи до гріха. Проти них требанам боротись, молитвою та постом їх перемагати, щобзберегти свою душу чистою і праведно прожити своє життя.

Наступали на ченців і видимі вороги. Оповідає літописецьНестор, що однієї ночі, в глибокій пітьмі, прийшли домонастиря розбійники, думаючи, що в церковних приміщеннях заховано великі скарби. Тож, прийшовши до печерськогомонастиря, не заходили в келії, а подалися просто до церкви.Та почули в ній голоси співців. Думаючи, що це ченцівідправляють нічне богослужіння, відійшли в ліс, щобперечекати. За якийсь час вони повернулись, але спів далітривав, і видно було чудесне сяйво в церкві, звідки доносивсяаромат запашного кадила. "А це співали ангели, — пишелітописець, — бо ченці тоді вже відпочивали у своїх келіях".Розбійники ж, думаючи, що то співає братія, знову відійшлий далі очікували, доки не закінчиться відправа. Так вониприходили кілька разів, та завжди чули той самий спів. Ажнастав нарешті час Утрені, й паламар, за звичаєм, виголосив:"Благослови, Отче!" і почав кликати на Утреню. Грабіжникище раз відступили, але на цей раз вирішили, що коли вцеркві всі зберуться, тоді вони нападуть на храм, замкнутьдвері, всіх ченців повбивають і заберуть їхній скарб.

"Отак сатана під'юджував їх, — зауважує літописець, —бажаючи викорінити з цього місця святе стадо... Але це йомуне вдалося, бо сам він був переможений за Божою допомогоюмолитвами преподобного отця Теодосія".

Лиходії ще трохи зачекали, поки вся братія зібралася зісвоїм настоятелем Теодосієм у церкві. І коли ченці співалиранішні псалми, грабіжники підійшли, щоб повбивати їх,але сталось надзвичайне чудо, — пише літописець, — церкваразом з тими, що були в ній, піднеслася з землі вгору так,що розбійники не могли до неї приступити. А ті, що були вцеркві разом з блаженним, навіть нічого не помітили.Побачивши це чудо, злочинці дуже налякалися, повернулисьдо своєї криївки, відтоді вже навіть не намагаючись чинитимонахам жодного лиха. А головний розбійник ще з трьомаприйшли згодом до блаженного отця Теодосія на покаянняй оповіли про все, що сталося. Блаженний, вислухавши їх,прославив Бога, який врятував своїх слуг від насильницькоїсмерті. А каянників, розповівши їм про спасіння душі,відпустив, і вони також дякували за все Богові та Йогопрославляли.

Ангели Божі охороняли печерських ченців. Читаємо вПечерському Патерикові, що однієї ночі навколишні людипочули голоси багатьох співців. Уставши з постелі, вонивийшли зі своїх хат дізнатись, що діється. Побачили багаточенців, що виходили зі старої церкви та прямували до гори,де мала бути споруджена нова церква. Одні ченці несли іконусвятої Богородиці, інші йшли із запаленими свічками в рукахі співали. Попереду них ішов їхній настоятель Теодосій.Дійшовши до того місця, де мала згодом постати церква,ченці помолились й, співаючи, повернулися назад, у старуцеркву. "А бачили це не одна чи дві людини, а багато свідків,які про це й розповідали, — зауважує літописець і додає —це були ангели, а не брати... Ченці, почувши таке, величалиБога, що творить великі чуда й прославляє це місце та освячуєйого молитвами преподобного отця нашого Теодосія".

Теодосій Печерський був для всіх зразком справжньогоХристового послідовника, світив прикладом християнськихчеснот — покорою, побожністю, простодушністю, працьовитістю, тихомирністю. Тому й каже про нього літописецьНестор, що був він "справді людина Божа і видимий світочсвіту..."

Про це сам Господь засвідчив ще за його життя появоюсяйва, яке бачив Софроній, ігумен Видубецького монастирясв. Михаїла. Повертаючись однієї темної ночі до свогомонастиря, ігумен Софроній побачив над монастирем блаженного Теодосія велике сяйво, здивувався тим дуже і славивБога, кажучи: "Яка велика твоя, Господи, доброта, що давТи цьому святому місцю такого великого світоча — Мужа,який твоїм світлом просвічує свій монастир!" Бачили це сяйвой багато інших людей, — зазначає літописець. Описуючидуховні подвиги преподобного Теодосія, він наголошує, щоСвятий "засяяв усім ченцям сумирністю, послухом та іншимичеснотами, працював кожного дня своїми руками. Він частозаходив і в пекарню; а, випікаючи хліб, радів духом. Теодосійсвоїми науками потішав та укріплював усіх терплячих;ніколи не втомлюючись у своїй праці".

Одного дня в монастирі не було води. "А був тоді келарем(ченцем-ключником, що завідував монастирським господарством) Теодор, який багато розповідав мені, — пише літописець Нестор, — про цього преславного чоловіка. То ж пішоввін і сказав блаженному Теодосієві, що треба комусь водипринести. Тоді блаженний швидко встав та почав носити зколодязя воду. А один із братії, побачивши, що настоятельносить воду, побіг і сказав декільком братам, які поспішноприйшли і наносили води навіть понад міру".

Іншим разом, коли той же Теодор просив отця Теодосіязвеліти комусь із братів нарубати дров, то блаженнийвідповів: "Та я незайнятий, ось я і піду". А була це обідняпора. Братії наказав Теодосій іти до трапези, а сам, взявшисікача, почав рубати дрова. Коли ж після обіду братіяпобачила свого ігумена з сокирою, негайно кожний взявсядо роботи й заготовили дров на багато днів. "Така була Божаревність блаженного й духовного отця нашого Теодосія, —зазначає літописець, — мав-бо він справжню смиренність івелику лагідність, наслідуючи в тому Христа, який сказав:"Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем" (Мт11:29). Тому блаженний вважав себе останнім з усіх, завждипрацював і послуговував людям".

"Часто також, — пише Нестор, — коли великий Никон,колишній Київський митрополит Іларіон, сидів і виготовлявкниги, блаженний Теодосій сидів збоку і виплітав шнурки.Така була його сумирність і простота..."

За одяг Святому служила волосяна шорстка свита, поверхякої він зодягав іншу, і то дуже бідну, щоб не було виднойого волосяниці. Багато нерозсудливих людей йому докорялий насміхалися з нього за цей його вбогий одяг. Часом цепризводило до непорозумінь. Одного разу візник князяІзяслава дістав наказ відвезти преподобного до монастиря.Коли ж віз він його, убого вбраного, то, подумавши, що цеякийсь простий монах сказав до нього: "Ченче! Ти весь час ітак байдикуєш, а я завжди зайнятий; пересядь на коня, а явідпочину собі трохи на возі". Добрий і лагідний слуга Божийз усією сумирністю встав із воза й пересів на коня, а візникліг собі на возі. Лише біля монастиря, побачивши, як людивітають ченця, візник довідався, що то був преподобнийТеодосій.

Отак наш Святий не раз виявляв себе справжнімпослідовником Христа. А всякого роду докори щодо своговбогого одягу Теодосій терпеливо приймав, пам'ятаючиХристові слова, які його потішали та звеселяли: "Блаженніви, коли вас будуть зневажати... й виговорювати всяке лихона вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бонагорода ваша велика на небі" (Мт 5:11—12).

Преподобний Теодосій навчав щодня свою братію ні вчому не виноситись понад інших та надмірно не покладатисьна багатство. Тому часто заходив до келій своїх учнів і якщобачив у когось щось лишнє з поживи чи з одягу, то забиравце й кидав у вогонь як ворожу частку, як спокусу до гріха.Ще й говорив їм: "Не добре, браття, покинувши все мирське,знову нагромаджувати по своїх келіях багатство. Бо якзможемо принести Богові чисту молитву, маючи у своїхкеліях сховки? Про це чули ви від Господа: "Де скарб ваш,там серця ваші будуть" (Мт 6:21); або його слово про тих,що збирають скарби: "Безумний, цієї ж ночі душу твоюзаберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?" (Лк12:20). Тому, брати, майте лише свій уставний одяг і харч,який келар подає в трапезній, а по келіях з усією ревністюмоліться до Бога".

Також отець Теодосій навчав своїх духовних синів зпошаною один одного вітати, бо це — окраса ченця. "Та й неходіть, — казав їм, — один до одного, а моліться Богові усвоїх келіях".Такими й іншими словами він їх щоденно навчав. "Аробив це з усякою смиренністю і сльозами, — підкреслюєлітописець, — не будучи ніколи загніваним чи лютим, азавжди милосердним і тихим, маючи любов до всіх".Дізнавшись, що якогось брата мучить сатана спокусами,заохочував його непорушно стояти проти диявольськиххитрощів, не поступатися перед бісівськими напастями, незнеохочуватись, не залишати монастиря, а, обгородивши себепостом і молитвою, часто призивати Бога, щоб допомігперемогти їх.

"Не журіться завтрашнім днем, завтрашній день турбуватиметься сам про себе", — сказав колись Христос Спасительдо своїх послідовників (Мт 6:34). Цієї поради дотримувавсяі преподобний отець Теодосій Печерський. То ж коли одноговечора зайшов у його келію брат-економ, кажучи: завтра небуде за що купити потрібного харчування для братії, Святийвідповів: "Уже вечір, а завтрашній день ще далеко; томуйди, помолися Богові. Він змилується й подбає про нас".Брат-економ пішов, а блаженний, за звичаєм правила, пішову внутрішню свою келію співати, а, помолившись, сів прястивовну. Та економ знову прийшов і те саме повторив. Тожвідповів йому ігумен Теодосій: "Чи ж я не казав тобі молитиБога? Завтра рано підеш у місто й візьмеш у борг все те, щопотрібне братії, а як Бог допоможе, я пізніше віддам борг.Бо вірний Той, хто сказав: "Не журіться завтрашнім днем,завтрашній день нехай журиться сам собою". Тож чизалишить Він нас без4 своєї благодаті?"

Коли брат-економ вийшов, у келію ввійшов якийсь світлийюнак і, нічого не сказавши, поклонився, поклав на столігривню золота й мовчки вийшов. Теодосій взяв її та зісльозами в очах помолився Господеві. Прикликавшидверника, спитав його, чи хтось не приходив цієї ночі добрами? Дверник засвідчив, що "ще за дня було зачиненодвері й відтоді він нікому не відчиняв, та й ніхто неприходив".

Покликав Теодосій брата-економа, дав йому золото,кажучи: "Чого ти, брате Анастасе, казав, що не маєш за щокупити братії їсти? Отож піди й купи, що на завтра потрібно,а завтрашній день сам потурбується про нас". І зрозумівеконом Божу благодать, припав навколішки і просив упреподобного прощення. А блаженний мовив йому: "Брате,ніколи не втрачай надії, тільки кріпись у вірі, поклади усютвою журбу на Бога, а Він подбає про нас". "І Господь, замолитвами преподобного, завжди подавав щедро те, що булопотрібне Богом вибраному стадові", — зауважує літописецьНестор.

Якось прийшов до ігумена Теодосія брат-кухар, стурбований тим, що не стало борошна й немає з чого приготуватибратії поживу. "Іди, сину, і помолись Богові, — сказавблаженний. — Він обов'язково подбає про нас. Якщо ні, тозвари кутю, змішай з медом і подай братії. Але надіймося наБога, який у пустині навіть бунтівливим людям давав небесний хліб і куріпки. Він може й нам сьогодні подати харч".

Брат-кухар пішов, а блаженний безперестанку молив проце Бога. "І ось Господь надхнув боярина Івана, — пишелітописець, — наладувати три вози всякого добра і послатив монастир: хліб, сир, рибу, сочевицю, пшоно, а також мед".Побачивши те все, Теодосій прославив Бога і сказав келареві:"Чи бачиш, брате Теодоре, що Господь не залишить нас,якщо уповатимемо на Нього всім серцем... Тож іди і зготуйбратії сьогодні велику гостину, бо це Бог навідався до нас".

І наповнився блаженний Теодосій духовною радістю затрапезою, хоч сам їв тільки сухий хліб і варену ярину,попиваючи водою, що було його звичною їжею. "Але ніколиніхто не бачив його зголодованим чи сумним, бо він завждисвітився Божою благодаттю", — зауважує літописець.Іншим разом трапилась така подія. Прислав допреподобного Теодосія міський священик посланця зпроханням дати їм вина на Службу Божу. Паламар сказавТеодосієві: "Нам самим вина не стане більше, як на дві аботри святі Літургії". Та Святий відповів: "Дай усе, що маєш,священикові, а про нас Бог подбає!" І справді, "коли ченцізібрались по вечері, привезли їм три вози корчаг з вином,що їх прислала завідателька дому благовірного князяВсеволода", - оповідає чернець Нестор. Так Господь Богопікувався печерський монастирем.Особливу турботу проявляв блаженний Теодосій до братів,нестійких у чернечому покликанні.

"Був один брат, — написано в Печерському Патерику, —який часто покидав монастир, а коли знову вертався,блаженний з радістю приймав його... Теодосій зі сльозамимолив Господа за нього. І одного дня той чернець постановивназавжди залишитись у монастирі. Преподобний Теодосійяк справжній, добрий і милосердний пастир, що завжди радийовечці, яка знайшлася, прийняв його до свого стада. Тодітой чернець приніс своє нажите майно й поклав передблаженним. Та Святий йому сказав: "Якщо бажаєш, дорогийбрате, бути досконалим ченцем, то візьми своє майно і вкиньу вогонь, бо воно походить з непослуху". Чернець, маючигарячу віру, так і зробив. А сам відтоді жив постійно вмонастирі і, провівши праведно решту свого життя, мирноспочив у Господі.

"Любов і милосердя Теодосія до своїх учнів була великою, — наголошує літописець, — щоб ні один не відлучивсявід його стада, але випасав їх усіх разом як добрий пастир:даючи провід, повчання, потіху та напоумлення, кормлячиїх незнищенним хлібом вічного життя і напоюючи з джерелажиття, завівши багатьох на дорогу Небесного Царства".Св. Теодосій Печерський дбав також, щоб його ченці, крімручної праці, займалися наукою (хто до цього надавався).Для своїх ченців, як і для світських людей, написав він кількатворів — повчальних листів. З його монастирської школивийшло багато освічених ченців, які стали потім високимицерковними достойниками та просвітителями свого народу,серед яких — перший наш літописець преподобний Нестор.За прикладом св. Василія Великого, св. Теодосій виходивпоза монастирські мури: навертав грішників, ходив дов'язниць, лікарень; відвідував хворих, допомагав убогим,особливо піклувався каліками, вдовами та сиротами. ПриПечерському монастирі спорудив преподобний Теодосійпритулок, а також — гостиницю для прочан.

Хоча св. Теодосій відокремив Печерський монастир відсвіту, але поставив його для послуг релігійним, культурнимі національним потребам Церкви й народу.Історики зауважують, що він уміло поєднав громадськеслужіння з особистим спасінням. Роль Печерського монастирязначною мірою полягала у служінні народові і розвитковідуховної культури нашої Батьківщини.

"Печерський монастир став славним далеко поза межамисамого Києва. Він був найвизначнішим монастирем в Русі—Україні та в усіх слов'янських землях. Його відвідували вжев ті далекі княжі часи багато людей, у тому числі князі йбояри, які приходили до преподобного за порадами й благословеннями. Теодосій був духовником багатьох мирян. Людиохоче визнавали перед ним свої гріхи й дотримувалися йогопорад", — підкреслюють життєписці Святого.Теодосій щиро прагнув для свого народу справжньогодобра, як духовного, так і матеріального. Літописець пише,що "близько монастиря збудував він дім і церкву св.первомученика Степана, де приймав убогих, сліпих, калік іпрокажених. На їхнє утримання давав десяту частинумонастирського майна. А щосуботи посилав цілий віз хлібатим, що перебували по в'язницях".

Турбувався він і про злочинців. Літописець Нестороповідає, що одного разу привели до Теодосія злодіїв, якихсхопили в одному монастирському селі. Блаженний,побачивши їх зв'язаними, просльозився, наказав їхрозв'язати й дати їм їсти і пити. Потім довго навчав їх, щобнікого не кривдили й нікому не чинили зла, накінець, давїм трохи грошей, щоб мали на потребу, і відпустив з миром.Вони прославили Бога й блаженного Теодосія та відтоді неробили більше нікому лиха, вдовольняючись плодами своєїпраці.

Наш Святий бажав і юдеїв повернути до Христа. Про целітописець говорить, що "св. Теодосій мав звичай вночі, потайвід усіх, ходити до юдеїв і переконувати їх на підставі СвятогоПисьма". Також часто бував преподобний Теодосій у князіві боярів, яким проповідував про спасіння людськоїбезсмертної душі.За правду Святий готовий був терпіти, йти на вигнання іжиття своє віддати. Князеві Святославу, що прогнав свогобрата Ізяслава з Києва й незаконно посів його престол,Теодосій не побоявся докоряти у вічі. А коли рознесласявістка, що князь пошле його на вигнання, то блаженнийрадісно сказав своїй братії: "Дуже тішуся, брати, бо добробуту цьому житті нічого не вартий. Чи лякає мене позбавленнямайна, багатства? Нічого ми не принесли у цей світ; нагиминародились й нагими відійдемо з нього. Тому я готовий і навигнання, і на смерть".

Відтоді преподобний ще більше докоряв князеві за те,що не по правді поступив зі своїм братом. Літописець такпише про це: "Отець Теодосій, сповнений Святого Духа, почавоскаржувати Святослава за те, що вчинив протиправно і неза законом посів княжий престол, прогнавши з ньогостаршого брата, що був йому ніби батьком. Тому не перестававйому докоряти перед боярами та посилати до нього листи.Врешті, передав князеві довгого листа зі словами: "Голоскрові твого брата взиває до Бога, як кров Авеля проти Каїна",навівши йому в приклад інших давніх убійників, гонителіві братоненависників.

Хоч преподобний Теодосій докоряв князеві, та не гнівавсяна нього. То ж коли прибув до нього Святослав, Теодосійрадо його прийняв. Коли ж князь сказав йому: "Я, отче, ненаважувався прийти до тебе, думав, що гніваєшся на мене йне впустиш у свій монастир", то блаженний відповів: "Та щож, добрий пане, може мій гнів на твою силу? Але нам требаоскаржувати вас та говорити те, що служить на спасіннявашої душі".

І як князь увійшов у церкву помолитись, св. Теодосійпочав проповідувати йому Священне Писання, повчаючи йогопро любов до свого брата... По довгій бесіді князь відійшов,прославляючи Бога за те, що удостоївся говорити з такоюлюдиною. Потім часто заходив він до Теодосія за духовноюпоживою, а Святий нагадував йому про любов до Бога іближнього".Був преподобний отець Теодосій передусім захисникомудовиць та помічником сиріт усюди, навіть перед князями ісуддями.

Через убогий одяг люди часто його не впізнавали. Одногоразу, — як оповідає літописець Нестор, — Теодосій ішов доробітників, які будували нову церкву. Напроти нього йшлавдова, яку скривдив суддя. На її запитання: "Скажи мені,ченче, чи є ваш ігумен у монастирі?", блаженний відповів:"Чого тобі від нього треба, бо він людина грішна". А жінкакаже йому: "Чи грішний він, я не знаю, але багатьох виводитьз печалі й напасті. Тому йду до нього, щоб мені допоміг, бозі мною повівся несправедливо суддя". Пожалів її св. Теодосійта й каже: "Іди, жінко, додому, а як наш ігумен прийде, тоя скажу йому про твою справу, і він позбавить тебе від цьогоклопоту .Та жінка пішла додому. А блаженний подався до судді.Той повернув їй усе, в чому її скривдив. Тож додає літописець:"Справді, блаженний отець наш Теодосій багатьом бувбатьком і заступником, рятуючи їх перед князями й суддями,які не могли його в чомусь не послухати, праведну і святулюдину".

У 1073 році за діяльною допомогою доброчинців монастиряпреподобний Теодосій Печерський розпочав на протилежномувід монастиря горбі нову велику муровину церкву на честьУспіння Божої Матері, але незабаром серйозно захворів.Скликав він усю братію, наставляючи кожного в покорі йлюбові. Зі сльозами в очах повчав їх про важливість спасіннядуші, боговгодне життя, піст, братолюб'я і служіння Церкві.

Відвідав блаженного благовірний князь Святослав.Преподобний напоумляв і його бути благочестивим іпобожним, кажучи: "Молися Господу Богові і всенепорочнійМатері світу за своє благочестя і державу".Згодом сильна гарячка охопила блаженного, але він щепрошептав: "Нехай буде воля Божа у всьому. Однак молюсьтобі, Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивий до моєїдуші, щоб не зустріло її лукавство супротивників, але нехайприймуть її твої ангели і заведуть до світла твого милосердя".Сказавши це, замовк, а монахи опечалились, бо думали, щовін помер. Однак блаженний жив іще три дні, нічого неговорив і навіть очей не відкривав. По трьох днях вінненачебто пробудився. І коли знову зібралася біля нього всябратія, він промовив: "Брати й отці мої, настав кінець могожиття, як це мені об'явив Господь. Тож подумайте між собою,кого поставити вам ігуменом". Брати порадилися між собоюі, за згодою всіх, обрали настоялелем церковного управителяСтепана. Блаженний його покликав, повчив, як пасти святестадо сумирно й по-батьківськи, та поблагословив його.

У суботу, як почало світати, св. Теодосій ще раз скликавбратію і, востаннє з нею прощаючись, сказав: "Діти моїулюблені, браття! Любов'ю цілую я вас, бо відходжу донашого Владики, Господа Ісуса Христа... А Бог, який усесотворив своїм словом і премудрістю, нехай вас благословитьі збереже від біди, нехай захоронить вашу непорушну йсильну віру в Нього, щоб перебували ви спільно в однодумності й любові аж до смерті. А на кінець молю вас покластимене в тому одязі, в якому я нині, у тій печері, де я проживаву посні дні"... Та додав: "Обіцяю вам, мої брати й отці, щохоч тілом відходжу від вас, та духом завжди буду з вами".Відпустивши всіх, блаженний залишився сам у своїйкімнаті. Та, — як оповідає літописець Нестор, — один збратів, який завжди йому прислуговував, зробив малу діркув дверях та зазирнув у неї. І побачив, як блаженний встав зпостелі, впав навколішки та зі сльозами в очах молився доБога за спасіння своєї душі, кличучи на допомогу всіх Святих,передусім святу Владичицю, нашу Богородицю, а через неїГоспода Бога й Спаса нашого Ісуса Христа, просячи за своєстадо і монастир. А по молитві полежав трохи, глянув угоруй голосно та з усміхненим обличчям сказав: "БлагословеннийБог; я не боюся, а тішуся, відходячи з цього світу". Потім,склавши руки на грудях навхрест, передав свою душу в рукиБожі й перейшов до св. отців року 1074, в суботу 3 травня,до схід сонця, як і предрік.

Спочив у Господі преподобний отець наш ТеодосійПечерський на 66 році свого боговгодного, подвижницькогоі насправді праведного та святого чернечого й священичогожиття.

Після смерті преподобного отця Теодосія Печерськогоченці занесли його святе тіло до старої церкви, бо нову булозакінчено лише в 1089 році. Братія відправила заупокійнебогослужіння. Зійшлось дуже багато народу та бояр, алестояли вони перед воротами, бо браття не впускали до храмунікого — "відповідно до наказу блаженного" — зазначаєлітописець. Потім занесли тіло до печери, в якій преподобнийрозпочав свій чернечий подвиг і щороку проводив тамВеликий Піст.

Ця печера, разом з суміжними печерами, отримала згодомназву Теодосієвих, або Дальніх печер.

У 1091 році, тобто через 17 років після смерті преподобного отця Теодосія, в Печерській лаврі зібралося багато ченцівна спільну раду під проводом ігумена Івана, щоб перенестимощі преподобного Теодосія до нової церкви ПресвятоїБогородиці, яку Святий надзвичайно вшановував і в честь їїУспіння розпочав цей новий мурований храм. І вирішиличенці приготувати в ній місце для Святого та поставитикам'яний гріб.Коли все було зроблено, "прийшов ігумен, — розповідаєчернець Нестор, — і каже мені: "Ходімо, сину, в печерупреподобного отця нашого Теодосія. Тільки не кажи нікому,крім того, кого хочеш узяти собі до помочі, щоб ніхто з братіїне довідався, поки не винесемо мощей Святого". Прийшлими в печеру. І я, грішний Нестор, удостоївся відкопати мощі.Вони лежали святоподібно, суглоби його були цілі й незітлілі,волосся на голові присохло до чашки; обличчя жпреподобного було ясне, очі закриті, доброславні уста стулені.І, поклавши святі й чесні його мощі на ноші, ми винесли їхз печери".

"Наступного дня, — оповідає далі преподобний Нестор, —зібралися всі єпископи, ігумени монастирів із численнимиченцями, прийшли з міста люди. Взяли тоді мощі св. Теодосіяі в супроводі свічок та кадила перенесли в церкву. Приступили святителі, єреї, ченці та народ і цілували з любов'юмощі Святого, торкалися країв його одежі, співаючи Боговідуховні пісні й віддаючи Святому подячні похвали. І покладено його в церкві Божої Матері, з правого боку, в четвер, задень перед урочистим святом Успіння Богородиці. І цей деньперенесення чесних мощей преподобного отця Теодосія,ігумена Печерського, наша свята Церква вшановує досьогодні.

Преподобного Теодосія Печерського вже за життя усішанували й любили. Його праведність, сумирність, милосердяі надзвичайна християнська мужність привертали до ньоговсіх: не тільки ченців, але й мирян, бояр та князів. Він бувсправжньою Божою людиною. За його молитвами діялосьчимало чудес.

Але ще більше почали звертатися до заступництва Святогопісля його смерті. Деякі випадки записав літописець, ачимало інших залишилось у переказах народу, як наприклад,такий. Один священик з Софіївської церкви в Києві важкозанедужав, тривалий час не міг навіть з ліжка встати. Алевін щиро молився до Бога через заступництво св. Теодосіяза своє видужання. А одного дня у сні побачив він Святого,який подавав йому палицю, кажучи: "Встань, візьми цюпалицю і ходи!" Священик пробудився, почуваючи себецілком здоровим. Пішов він тоді до Печерського монастиря,розповів про все ченцям та подякував Богові й святомуТеодосієві за ласку оздоровлення.

Подібних випадків було багато. Наш великий ПечерськийСвятий допомагав тим, хто з довір'ям призивав його. За цевдячні люди постійно його прославляли. А наша святаЦерква склала на його честь церковну службу, яку правимона згадку про його смерть і на пам'ятку перенесення йогосв. мощей. Ось кілька уривків із стихир, які співаємо набогослужінні 3 травня:"Преподобний отче, богоносний Теодосію! Залишивши світі всю його красу, ти з дитинства наблизився до Бога іцілковито віддався Цареві Вседержителю. Йому ти,преподобний, приносив плоди зі своїх подвигів, увінчанийвінками чеснот. Тому й знайшов ти нагороду за добрі вчинки.Ти — ченців наставник і пресвітла зоря русько-українськоїземлі, що чудесами просвічує всю країну. З юності Бог вибравтебе на пастиря духовних овечок, тому й хор преподобнихприйняв тебе. Безліч монахів вшановує тебе, отче нашТеодосію, як свого наставника; твоєю-бо стежкою ми справдінавчилися праведно ходити. Перетерпівши тілесні невигодиі скріпившись душевно в темній і тісній печері, ти мужньовідігнав полчища демонів. Потоками сліз щедро зросив ти,богомудрий отче, свою душу і зібрав багатий урожай чеснот.Бувши пастирем овець, ти випасав їх, преподобний, напасовищі стриманості. Тож, залишивши у славі земне життя,з'єднався ти, отче Теодосію, з хором преподобних..."

І закликає свята мати Церква своїх вірних словами:"Прийдіть, зберімся всі, щоб звеличити отця нашого Теодосія!Він ще з юності прийняв згори покликання; священик (усв. Хрищенні) назвав його "Божим даром" — Теодосієм.Христолюбним князям і вельможам був він учителемправдивої віри; для сиріт — милосердним батьком; удовицям — невтомним заступником, скорботним — утіхою,бідним — скарбом; драбиною чернечого хору, якою виходятьна небесну висоту; а для тих, що безпосередньо до ньогозвертаються, джерелом живої води. Він безперервно молитьсяза спасіння душ наших".

А в кондаку на честь нашого Святого співаємо: "Вшануймосьогодні блаженного Теодосія, зорю русько-українську, щовід сходу засіяла і прийшла на захід та чудами і чеснотамизбагатила всю країну і нас усіх діянням і благодаттючернечого уставу".